До старту
залишилось
sponsor
  • Титульний спонсор
  • Генеральний медіа партнер
  • Генеральний медіа партнер
  • Фітнес партнер
  • Офіційний спортивний партнер
  • Генеральний медіа партнер
  • Генеральний медіа партнер
  • Платіжний партнер
  • Партнер дистанції
  • Офіційний хронометрист
  • Офіційний автомобільний партнер
  • Офіційний водний партнер
До старту
залишилось
sponsor

Новини

Жовтень 27, 2018

Анатолій Анатоліч: чим більше ти бігаєш, тим менше в тебе проблем

 

Ви знаєте Анатолія як ведучого популярної ранкової ТВ-програми “Сніданок з 1+1”, а нині – кількох програм на телеканалі “Прямий”, різних передач на радіо, журналіста YouTube-проекту “Зе інтерв’юер”. А ми знаємо його ще й як марафонця. Він почав бігати, щоб привести себе в форму, і на цьому не зупинився. Він надає перевагу пробіжкам надворі, навіть якщо лежить сніг й морозна погода.

Напередодні 2nd Zaporizhstal Half Marathon 2018 поговорили із ним про бігові перемоги над собою, Нью-Йорк та культуру вболівання.

 

Ви рік тому пробігли марафон.

Так, у Нью-Йорку. Планую ще раз наступного. На нього дуже важко потрапити, щоб отримати реєстрацію, необхідно виграти лотерею. Оскільки я бренд-амбасадор відомого спортивного бренду, а компанія є партнером марафону, мені з цим допомагають.

 

А як усе почалось?

Дуже просто. Це було приблизно 6-7 років тому, хоча здається, ніби зовсім недавно. Я живу поряд з Оболонською набережною, і на такій локації не бігати – гріх. Але цей висновок я зробив вже після того як почав. У мене була зайва вага, і я вирішив, що пора зайнятись якимось спортом. До цього фактично із ним не дружив, лиш трішки грав у футбол. Чомусь вирішив, що це має бути саме біг. Пам’ятаю перший раз. Надворі було 15 лютого і лежав сніг. Я вийшов на вулицю і пробіг один кілометр. Бігати зимою – не надто комфортна історія, але коли прийшла весна і літо, біг перетворився у кайф. Досі не знаю, чому вибрав стартувати саме взимку, але для мене важливо було бігати не в залі, і тепер мені не страшна ніяка погода. Зі мною за компанію починала дружина Юла. Вона точно була набагато спортивнішою за мене. Декілька разів склала мені компанію, а далі я продовжив вже самостійно.

Тоді біг взагалі не був таким популярним. Пам’ятаю, що під час пробіжки зустрічав  мало таких же ентузіастів. Десь через рік-два я вперше потрапив до Нью-Йорка, і мене вразила тамтешня бігова культура. Я жив поряд з Central Park й, зрозуміло, вирішив побігати в культовому місці. І усі, хто мені зустрічався на шляху, усміхались, вітались. Це було дуже приємно. Повернувшись додому, почав робити так само, хоч найчастіше не отримував відповіді, оскільки у нас не прийнято вітатись із незнайомцями. Зараз вже інша історія – бігуни знають один одного, та й просто люди стали більш відкритими. Тож я можу сказати, що у нас на Оболонській набережній я почав вітатись першим.

 

Чому ви вирішили бігати марафони? Захотілось чогось більшого?

Коли бігаєш, починаєш ставити собі якісь цілі. Пам’ятаю першу десятку. І перший півмарафон. Його зробив не на дистанції, а на тій же Оболонській набережній. За один день до мого дня народження. Я звично вийшов на пробіжку і задумав десять-дванадцять кілометрів. Десять кілометрів – це приблизно протяжність усієї набережної – від Північного мосту до тролейбусної кільцевої. Пробіг я одне коло, думаю: чому ж не зробити ще друге? Виявилось, що я дещо помилився у відстанях і у сумі вийшло шістнадцять кілометрів. А я подумав, що тут і до 21 кілометрів недалеко, а це як-не-як – дистанція півмарафону, така крута цифра. Тож на радощах я завершив маршрут у парку і зробив свій перший неофіційний півмарафон.

 

Вийшов півмарафон для себе?

Виходить, що так. А вже потім були і офіційні напівмарафони – тричі київський (Nova Poshta Kyiv Half Marathon, Wizz Air Kyiv City Marathon), дніпровський (Dnipro Half Marathon), забіги в інших містах, ще один у Каліфорнії.

 

У вас доволі нестандартна історія. Усі бігуни, з якими ми спілкувалися, готувались із тренером, а ви зробили цю дистанцію самостійно.

Ні, вже до офіційного марафону у мене був тренер – Ігор Ліщинський. Ми зустрілись, він прописав мені програму, за якою я йшов. Потім я захворів, і з неї випало десь три тижні, а позаяк я і саму підготовку почав пізно, то графік був достатньо щільний. У підсумку моєю найбільшою дистанцією була 27 кілометрів, тому 42 кілометри – це прем’єра прем’єр. Я хвилювався. Але Ігор сказав, що я готовий, і можу це зробити. Він також був у Нью-Йорку. Взагалі того року була величезна українська делегація на марафоні, в тому числі й Святослав Вакарчук.

 

А який ваш рекорд?

Марафон – 4:20, а напівмарафон – 2:30.

 

От 42 кілометри у вас вже є. Потрібно планку підвищувати, ставити іншу ціль. Що далі? Інший спорт?

У мене таке сталось минулого року під час підготовки до нью-йоркського марафону. Я почав займатись кросфітом, і мені сподобалось, там було багато нового – штанги, інше навантаження. І після марафону мені стало нецікаво займатись бігом, тож зробив паузу і  спробував бокс, поринув у кросфіт, замислювався навіть на плавання піти, почав думати про триатлон, але поки відклав цю ідею.

Зараз займаюсь боксом, кросфітом, бігом і футболом. Бокс зараз мені дуже подобається, тому на нього ходжу тричі на тиждень, мінімум раз на тиждень роблю пробіжку. Намагаюсь більше, але якось не вистачає часу, хоча погода для цього зараз ідеальна, не 15 лютого.

 

Але вам, схоже, подобаються ці суворі умови?

Так, люблю бігати під дощем, коли прохолодно. А у залі – ненавиджу. Тому й взимку  бігаю дещо менше, бо якщо на вулиці -10, то це те, що треба, а коли -20 – краще залишитись вдома.

 

Мабуть, у кожної людини бувають такі ситуації, коли прокидаєшся і думаєш: блін, зараз на тренування, не хочу, навіщо я взагалі усе це роблю?

Таке часто трапляється. У мене доволі щільний графік, і прокидаюсь дуже рано. Наприклад, вчора прокинувся о 4.30 ранку. Уранішній ефір, зйомка “Зе Інтерв’юер”. Це тривало цілий день, приблизно до 20:00. Крім того, що робота в кадрі морально виснажує, вона ще й виснажує фізично, адже під час інтерв’ю, розмови, необхідно бути максимально зібраним. Думав після зйомки побігати або сходити на тренування з кросфіту, але я здався і обрав поїхати додому, відпочити, поспати, врешті-решт. І о 22:00 після читання дітям я вже спав. Я не зовсім жайворонок, але доводиться ним бути.

 

Як спорт вплинув на інші сфери вашого життя? Що змінилось?

Кросфіт та біг додали мені величезну кількість знайомств. Бігова тусовка насправді унікальна, усіх цих людей поєднує мінімум одна спільна пристрасть, яку ти теж розділяєш. Це бажання пробігтись. І це неймовірно кайфово. Ти знаєш, що вони схожі на тебе. І там багато мотивуючих моментів.

У Нью-Йорку з цим все ще серйозніше. Є люди, які платять бігунам, щоб замість них вони подолали 42 км і в резюме поставити собі відмітку про участь в марафоні.

 

Це крутіший левел, ніж хабарницькими методами зробити собі медичну довідку.

Так. Тому що ти приходиш влаштовуватись на роботу в якусь компанію, а в тебе є інформація, що ти пробіг нью-йоркський марафон. І для багатьох роботодавців це хороша характеристика про людину. А насправді вона нічого не пробігла.

 

А як близькі ставляться до вашого захоплення?

Поява моїх дітей і початок мого бігу – все це сталось в один період. І дійсно все, що відбувалося важливого в моєму житті, було паралельно з цим. Таким чином, багато речей можу відтворити чітко по датах. Вже згадував про перший напівмарафон перед днем народження, таким чином люблю підбивати підсумки року.

До речі, напередодні кожного нового року 31 грудня я теж бігаю, якщо не у відрядженні. Два роки поспіль 1 січня у мене новорічний фан-ран. Дуже крутий, атмосферний захід, такий мороз з музикою.

Біг став чимось настільки теплим, особисто моїм часом, коли можу подумати, відволіктися, не відповідати на дзвінки, послухати нову музику, додумати якусь ідею. Хтось займається медитацією, а я так сприймаю пробіжки. Зараз працюю не на результат, а для себе, тому можу собі дозволити насолоджуватись цим.

 

А ви якось своїх колег перетягуєте на цю “темну” сторону бігу?

Ну, так. Марина Леончук, з якою ми вели сніданок, почала. Марічка Падалко. Мені так приємно, що вона пробігла стільки марафонів, напівмарафонів, перепливла Босфор і завжди розповідає, що почала бігати після того, як я її на це надихнув. Нещодавно з Мариною Леончук бігли її перші п’ять кілометрів, а в підсумку подолали десять. І це всього лиш декілька прикладів. Не те, щоб я був популяризатором бігу в Україні, але свого часу був точно одним із перших медійних людей, які починали цю культуру.

 

А ви можете порівняти рівень організації в Україні і, скажімо, в Нью-Йорку? Чого нам варто повчитися?

Не знаю, чи цього можна навчитись, справа, мабуть, у менталітеті. Ми відрізняємось один від одного. У Нью Йорку марафон – це величезне свято. Його взагалі можна легко вирізнити з-поміж усіх інших величезних світових марафонів. Найбільше місто світу, центр землі. Цей день присвячений лише бігу, і всі центральні вулиці перекриті. Коли ти пливеш на паромі на Staten Island, поруч з тобою катери зі спецназівцями з кулеметами. Над тобою кружляє гелікоптер з поліцейськими, що махають тобі. Це щось неймовірне. На дистанції немає жодного сантиметру без підтримки. Пусті лише мости, на які не пускає поліція, бо вони є стратегічними об’єктами без пішохідної зони. А ще кожен район придумує якісь свої особливі фішки, щоб по-різному зустрічати бігунів. В Брукліні одна музика, у Квінсі – інша. Цілі класи школярів зустрічають та пригощають манго. І жодної людини я не зустрів, яка була б з цього приводу незадоволеною чи якось косо дивились на бігунів. Ось, чого нам варто повчитись.

Багато людей біжить з якимись цілями і заради чогось – на підтримку своїх родичів, близьких, або в пам’ять про когось. Дуже круто читати ці історії на їх футболках.

Мене на маршруті зустрічала моя дружина і друзі чотири рази. І кожного разу вони були з новими постерами. Вони підготувалися, просувалися зі мною різними районами, слідкували за допомогою спеціальної програми. Після марафону ми порадились і вирішили взяти дітей з собою наступного разу. Їм вже точно буде цікавим весь цей квест. Ось так, мабуть, і виховується культура, коли Аліса і Лоліта стануть дорослими і приймуть рішення взяти участь у марафоні, або хтось з їх друзів надумає, вони будуть знати, що робити, провідчувають цю атмосферу. На київському марафоні 10 000 учасників. Якби до кожного з них прийшло хоча б декілька друзів і зустрічали десь на трасі, це було б близько 30-50 000 вболівальників і суператмосфера. Цього б дуже хотілося не лише на фініші, а й протягом усієї дистанції. Ми до цього точно прийдемо, питання лиш у тому, коли.

Наступного дня після марафону виходить New York Times зі списком тих, хто потрапив у залік. Я знайшов цю газету, і там побачив своє ім’я. Так от, серед 60 000 учасників, я десь 28 000-тисячний, посередині. Наступний за мною бігун показав результат на одну секунду довший, а йому сімдесят сім. Все ж, я був на секунду швидше 🙂

 

Взагалі там доволі багато літніх людей бігунів.

Це правда. І момент, коли вони тебе обганяють, вражає. Дуже круто, коли це сімейні пари. Бо вони насправді своїм прикладом надихають. Багато людей в інвалідних візках. Купа інших вражаючих історій, зірок голлівуду, інших нестандартних нетипових людей, фріків, врешті-решт.

 

Які у вас є секрети для зберігання здоров’я духу і тіла?

Ну, чим більше ти бігаєш, тим менше в тебе проблем. Я не курю, останнім часом не вживаю алкоголь. Не те, щоб це був намір, я просто перестав отримувати задоволення від важкого алкоголю. Віскі, ром-кола раніше мені так подобались, а зараз уже ні.

П’ять-шість разів на тиждень в мене є якісь фізичні активності.

Було б ще чудово відмовитись від солодкого, але це не так просто 🙂 Ось, у принципі, й усі секрети. Маски для обличчя я не роблю.

 

Ви коли почали бігати серйозні дистанції, ви якось перевіряли своє здоров’я?

Так, я пройшов медогляд, тому що не бачу сенсу ризикувати. Хотів зрозуміти, в якому стані серце, легені. Ніяких протипоказань не було, тому я пішов далі. Насправді, я вважаю, що всім треба за цим слідкувати, але профілактика – це поки нетиповий підхід для українця, хоча варто.

 

Кажуть, що кросівки – це все, що треба бігунові. На що ще варто звертати увагу?

На Оболонській набережній дуже легко зрозуміти, хто насправді є бігуном, а хто прийшов покрасуватися. Найчастіше помічаю це на дівчатах. Бачу новачка, вона біжить і уявляє себе Керрі Бредшоу. У неї яскраві навушники, красиво одягнена. А потім погляд перекочується на бігуна зі стажем, зовсім інший стиль.

Щодо кросівок, абсолютно погоджуюсь, все інше – взагалі практично не важливо. Хоча в мене дуже багато спортивного бігового одягу. При цьому кросівок бігових у мене багато, а перед марафоном були навіть дві однакові пари різних кольорів – чорні та сині. Дуже зручна модель, замість шнурівок спеціальні ролли. Я зберігаю кросівки з нью-йоркського марафону 2018, 2014, бостонського марафону 2016 року.

Є такі, в яких просто подобається ходити щодня. У мене навіть є біговий рюкзак, дуже крута річ, куди можна взяти з собою речі.

З Нью-Йорку я привіз дуже класний мерч, наприклад, рукавиці, на яких на кожному з п’яти пальців написаний ньюйоркський район, через який проходить марафон – Queens, Brooklyn, Manhattan, Harlem, Staten Island. Кожний раз одягаючи згадую нью-йоркський марафон. З чашки тепер п’ю чай.