• Офіційний партнер
  • Титульний спонсор
  • Генеральний медіа партнер
  • Генеральний медіа партнер
  • Фітнес партнер
  • Офіційний автомобільний партнер
  • Офіційний хронометрист
  • Офіційний спортивний партнер
  • Партнери
  • Генеральний медіа партнер
  • Генеральний медіа партнер
  • Платіжний партнер

Новини

Жовтень 30, 2018

Світлана Сафронова: Насправді біг починається не тоді, коли ти стартуєш бігти, а у той момент, коли дзвонить будильник

 

 

Світлана Сафронова – солістка української поп-групи A.R.M.I.A, хореограф та інстаграм-блогер. Вона не їсть м’яса та не вживає алкоголь, любить музику, танці та медитацію, бігає для себе та підкорює напівмарафони.

Напередодні 2nd Zaporizhstal Half Marathon 2018 поговорили про реалістичні цілі й необхідність застосовувати м’який підхід до життя, як почати досягати надрезультатів та при цьому “не налякати себе”.

 

Як давно ви почали займатися бігом і навіщо?

Я спортом займаюся вже дуже давно, непрофесійно, але регулярно, він став частиною життя. Ми з дівчатами з групи вже шість років не є продюсерським проектом і самі відповідаємо за творчість, самі робимо хореографію для своїх виступів. Плюс я за професією хореограф.

А свій перший день з бігом чітко пам’ятаю: виходжу на вулицю першого вересня 2015 рано вранці, щоб провести хрещеника в перший клас. І розумію: як я могла стільки часу прожити і не відчути цей ранок, коли немає людей, хороша погода, і ти можеш побути наодинці з собою, своїми думками, з природою, і знайти цей контакт зі світом. Я не ставила собі якісь грандіозні цілі, але прийняла тверде рішення бігати вранці. Стартувала з трьох кілометрів, щоб не перестаратися і себе не злякати. Коли ставиш відразу якісь величезні цілі, організм починає протестувати.

І насправді біг починається не тоді, коли ти стартуєш бігти, а в той момент, коли дзвонить будильник. Ведеш постійний діалог з собою, вмовляєш себе піднятися. Ще перший тиждень прокидаєшся на драйві, а потім починаєш потроху пропускати. Оскільки звички ще немає, придумуєш собі якісь цілі. І навіть через роки, коли виробилася звичка, продовжуєш щоранку вмовляти себе.

Я люблю бігати на вулиці, доріжки в залі не подобаються. А почала я бігати восени, тоді вже холодає, і потрібно було щось вирішувати. Я подумала, що буду продовжувати, хай навіть на вулиці буде мінусова температура. Так що, до -15 я бігаю. Першу зиму я намагалася бігати 2-3 рази на тиждень, купила спеціальні зимові кросівки.

 

Я багато медитую, і біг для мене – це також свого роду медитація, єднання з моментом, тому музику при цьому не слухаю. Для тих, хто хоче привести думки в порядок, а медитацією не займається, то біг – це ідеальний вибір, він дає не тільки фізичне навантаження, а й моральне психологічне розвантаження.

Один мій друг порадив мені поставити собі якісь цілі для розвитку в бігу. І в один день замість п’яти кілометрів я пробігла відразу п’ятнадцять. Скажу чесно, було складно. Я тоді ще й за темпом не стежила. Але я запам’ятала одну дуже важливу річ – це відчуття подолання себе, перемоги над собою, підняття себе на якийсь новий рівень. І це почуття потім переходить в інші сфери життя, і кожен день допомагає. Після бігу я стала якось легше переносити проблеми, з’явилася стресостійкість, витривалість – як фізична, так і психологічна.

Взимку ще крутіше бігати, боротися зі снігом, головне – правильно одягнутися. Від такого бігу ти стаєш набагато сильнішою. Моєму організму в рази комфортніше саме в цю пору, набагато легше, ніж влітку. Я не знаю, що таке грип, ГРВІ та інші хвороби цього періоду.

Для мене біг – це відкриття. Я дивлюся на результати і думаю, що ж буде далі, які нові емоції і відчуття він мені принесе завтра?

 

А як ви почали бігати напівмарафони?

Я завжди бігала сама, не в групі, не в компанії. Мені це було не потрібно, я комфортно почувалася. Я завжди вважала, що люди – це зайве, з ними виходить така конкурентна біганина. Але так я думала раніше, поки не спробувала.

Десь протягом півтора року я бігала для власного задоволення і медитації десь по сім кілометрів кілька разів на тиждень. А восени 2017 роки мені запропонували спробувати зробити “десятку”. Я сумнівалася – стільки людей навколо, усі будуть заважати, але все-таки наважилася. Я зареєструвалася на Wizz Air Kyiv City Marathon. І саме все те, чого я боялася, вийшло на всі 100% навпаки. Я відкрила інший світ бігу, це було так круто. Просто не розумію, чому я відмовляла собі в такому задоволенні! Люди там не просто не збивали мене з мого ритму, вони, навпаки, допомагали. Люди бігли з якоюсь спільною метою, усі як єдиний організм, і кожен долав якусь свою межу, і на додаток це допомагало мені долати власні бар’єри. І всі вони різні, представлені всі вікові категорії. Ще сподобалася одна сім’я – мама, батько і дитина в колясці. Їм, можливо, не було з ким залишити дитину – і побігли разом. Це ж так чудово!  Марафон відбувається в місті, і коли ти біжиш, стаєш частиною цього міста, ти сам стаєш цим містом. Це неймовірні відчуття.

Після цієї “десятки” я вирішила, що хочу бігти далі. А потім спробувала перший напівмарафон, а після другого почала займатися з тренером, і вже до 9th Wizz Air Kyiv City Marathon готувалася з наставником. Для того, щоб швидше досягати своїх цілей, потрібна людина, яка допоможе правильно побудувати процес, відпрацює техніку, допоможе з правильним одягом, кросівками, харчуванням. Потрібно врахувати стільки нюансів.

У першому напівмарафоні мета була просто добігти. Я про всяк випадок зателефонувала всім близьким і сказала, що люблю їх. Я розуміла тоді: або я добіжу, або не добіжу за станом здоров’я, тобто зупинитися я не могла. Адже якщо вже почала, то потрібно точно завершити. Перший напівмарафон був випробуванням. Перші 15 кілометрів – круто, а потім починалася розмова, спілкування з собою. І ось, що мені допомогло. Якийсь хлопець біг приблизно у моєму темпі, і можна сказати, що останні кілометри, найскладніші, він мене витягнув. Там був підступний останній підйом, і я думала, що якщо цей міст зараз вибухне, я не засмучусь.

Після фінішу я три дні була в такій ейфорії, на такому адреналіні. Треба далі продовжувати бігати, ставити інші цілі.

 

 

Якою була мета для напівмарафону в рамках 9th WizzAir Kyiv City Marathon?

Це третя половинка. Щоб не злякати себе, ту Свєту, яка бігає, ставлю собі реалістичні цілі. Тому що я пам’ятаю період, коли збільшувала цілі, кілометраж, потім одного ранку прокинулася і вирішила спати далі. Це я себе так злякала. І щоб не робити так більше, вирішила ставити реалістичні цілі з сьогодні на завтра. Цей напівмарафон я бігла на результат, хотіла вкластися у дві години. Думала, що він може бути і останнім, а він перевершив усі мої очікування! Я показала просто надрезультати для себе – всього 1:54. До сих пір в ейфорії.

 

 

Ви відчуваєте різницю в роботі з тренером?

Так, звісно. Основне – це інший рівень самоорганізації. Якщо ставиш цілі собі сам, то можеш їх трохи відтермінувати, а з тренером таке не прокотить. Ясно, що поки ти сам не почнеш себе організовувати, навіть якщо тебе буде організовувати ціла делегація тренерів, нічого не відбудеться. Але все одно наявність наставника додає відповідальності. Ти себе переконуєш, що тобі це потрібно, а тренер допомагає, спрямовує, ставить техніку і координує. Буває, біжиш з ним, не дивишся на годинник, а потім розумієш, що зробив свій найкращий результат. На якомусь етапі починаєш бачити свої межі і переносиш все це в життя, інакше відчуваєш своє тіло, себе, краще розумієш свої можливості.

 

А як саме це відобразилося на вашому повсякденному житті і роботі?

Мені легше даються фізичні навантаження, а моя робота з ними пов’язана. Концерти, постійні репетиції – ми багато рухаємося, танцюємо, тепер все по-іншому.

Ще – я стала більш терплячою, почала по-іншому ставитися до багатьох речей, які мене раніше турбували. Це і особистого життя стосується. Всю зайву енергію можна вибігати, вибігати все непотрібне. Я стала спокійнішою і набагато менше нервую – як зовні, так і внутрішньо. Звичайно, цьому сприяють і медитації, але біг зіграв свою роль.

Тож якщо хтось хоче своє житя в кращу сторону, треба починати бігати. Біг підкаже, куди рухатися далі, приведе до особистих рішень. Можна поставити собі внутрішню мету кудись бігти, це дуже допомагає витримати дистанцію в 21 кілометр.

 

А в який час ви найбільше любите бігати?

Вранці. Адже організм прокидається, запускаються всі важливі процеси, в тому числі мозкові. Починаючи ранок з бігу, вдень ​​краще думаєш, концентруєшся.

 

Ви вже когось переманили з шоу-бізнесової тусовки?

Мені здається, що ця впевненість, що я можу комусь щось розповісти, підказати, приходить ось тільки зараз. Я на тому етапі, коли все приймаю, вбираю в себе і думаю, що колись когось заманю.

 

У вас є улюблені бігуни?

Я взагалі не дуже люблю культ кумирів. Я не обмежую себе в цьому. Зробиш когось кумиром, а через якийсь час обов’язково розчаруєшся. А ці професійні бігуни – Еліуд Кіпчоґе, Усейн Болт – вони не люди, а роботи якісь, як вони взагалі можуть таке витворяти?

Я вважаю, що кожна людина індивідуальна. І якщо ми будемо дивитися на цих кіборгів, захоплюватися ними і концентруватися на них, не зможемо потім знайти себе, а потрібно побачити свої справжні бажання. У кожного є свої таланти, можливості, і треба саме їх більше розкривати. Я більше люблю занурюватися всередину, ніж шукати поза. Я хочу побачити, що воно мені дасть, щоб я потім, можливо, могла комусь допомогти, передати ці знання.

 

 

У вас є якісь правила, які допомагають триматися в формі?

Найкращий спосіб прийти у форму – це з неї не виходити. Я намагаюся цього правила дотримуватися все своє життя. Повинен бути правильний баланс – не можна собі занадто багато дозволяти або повністю обмежувати. Буває, сідаєш на жорстку дієту, а через п’ять днів зриває дах, і ти починаєш їсти все без розбору. Я шалена ласунка, тому намагаюся не їсти солодке ввечері, а після пробіжки вранці можу навіть солодкий сік випити. Є люди, які виставляють жорсткі межі. Якщо перестаратися і бігати кожен день, то звичайно ж, це відштовхне, тому що людина таким чином всю свою енергію, бажання, запаси – все вже використаоа. Тому найважливіше – це знайти цей баланс, шукати його в житті.

 

Ми говоримо зараз про таку світлу стороні бігу. А що дається складно і як це подолати?

Буває, що прокидаєшся, розумієш, що все добре, все це подобається, але навіщо? Мені здається, ці думки наздоганяють іноді кожного бігуна.

І в такі моменти визначається внутрішня сила людини, її сила волі. Останні місяці мені допомагало розуміння, що я зареєстрована на напівмарафон – потрібно продовжувати займатися, адже я вже погодилася на це.

Одному завжди складно, але класно, що зараз – це популярний вид спорту. Приємно, що дуже багато українців зараз переходять на здоровий спосіб життя. Це стає модним, а така мода мені дуже подобається. Є різні групи, школи бігу, можна до когось приєднатися. У групі з’явиться більше бажання продовжувати займатися, адже люди насправді допомагають один одному.

Потрібно займатися спортом, пробувати себе в новому, постійно виходити із зони комфорту. Так приходить внутрішня впевненість, розуміння своїх можливостей і умінь. А вийде завжди, якщо докладати зусиль. Буде постійно присутнє це відчуття, що ти живеш сьогодні, зараз. Тільки лише ти сам можеш вплинути на свій стан, і коли ти це розумієш і береш себе в руки, починають відбуватися геніальні речі.

Біг – це свого роду подолання. І якщо постійно бігати комфортну дистанцію і не долати свої кілометри, то це добре, але не буде почуття внутрішнього подолання, розуміння, що ти зробив більше, ніж очікував. У цьому вся сіль і цукор. Так і в житті. Якби воно було тільки солодким, то ми були б не відчували його цінність, а спробувавши солі, у нас є, з чим порівняти. Щастя ми можемо відчути тільки тоді, коли проходимо шлях нещастя. І з бігом так само. Буває, ти біжиш, і наздоганяє свою межу, якщо продовжуєш через “не можу”, ти долаєш, а після цього починається щось нове. Це дуже проста і крута філософія.